Чесно кажучи, був дуже здивований, коли почув, що всупереч усім нашим негараздам, проблемам і мінімальній ринковій активності комусь важливо не лише читати «Київську Русь», а ще й представляти свою культуру на шпальтах нашого часопиcу і для та з допомогою наших читачів-авторів-перекладачів. Ще більш дивно, що хоча в Україні досить добре відомі імена А.Міцкевича, Ю.Словацького, Г.Сенкевича, В.Шимборської, Ч.Мілоша, О.Токарчук, А.Стасюка та ще багатьох і багатьох першокласних майстрів, польська література чомусь і досі в Україні не сприймається за літературу велику, а розглядається ніби в одній ваговій категорії з нашою. На жаль, на жаль…
Утім, може це й добре, що всупереч усьому, ми все ще борсаємося й не дуже хочемо додавати до «російсько-імперського» культурного комплексу ще один (про останнє, все ж, можна дискутувати, бо особисто мені польська ментальність здається значно ближчою до української, та й коло суспільних та особистісних проблем, які успішно ставлять та вирішують наші західні сусіди, таки значно актуальніші для України, аніж проблеми російські). Майже не маю сумнівів, що надруковані в цьому номері твори переконають у цьому багатьох. Власне, задум номеру, присвяченого польській літературі, передусім стосувався бажання представити українському читачеві польську публіцистику. Порівняно з вітчизняними недолугими потугами, це як небо і земля. Польський репортаж не просто хочеться читати. У польських майстрів репортажу (для публікації ми обрали тексти Яцека Гуґо-Бадера і Маріуша Щигела) хочеться вчитися. Традиційний і на перший погляд не найцікавіший жанр під пером майстра стає захоплюючим чтивом, образність і художність (перенесена в текст з живої реальності!) якого, на порядок вища, за чимало творів нашої так званої прози, яка, за означенням, мала би активніше й майстерніше за публіцистів використовувати прийоми художньої творчості.

Літературно-критичний журнал «Київська Русь» видається з 2005 року. Журнал публікує сучасну українську прозу, поезію, драматургію, есеїстику, переклади з різних літератур, інтерв’ю з яскравими постатями сучасної культури, а також рецензії та відгуки на найцікавіші книжкові новинки. Кожне число «Київської Русі» має власну назву й укладається за принципом збірника – тексти об’єднує спільна тема. Часопис знайомить читача з новими творами визнаних майстрів сучасного письменства, але зорієнтований він насамперед на співпрацю з молодими авторами, тож – готовий до відкриттів.