Для поляків, які цінують традицію незалежності, Анна Валентинович залишається однією з центральних постатей другої половини ХХ століття. Часто підкреслюється, що її життя символізує певну схему польської долі – перехід від захоплення ідеєю «нового прекрасного світу» до відкидання комуністичної системи брехні та пригноблення.

Представники другої сторони історичної суперечки – поляки, що визнали доцільність та обов’язковість угод, укладених за Круглим столом – вбачають в цій постаті незрозумілий контрапункт Леха Валенси. Водночас вони погоджуються з тим, що вона була відважна, рішуча та чесна.

Героїні присвячено розгорнуті публікації, прощальні тексти на кілька сторінок та короткі некрологи. Її іменем названо вулиці, сквери та провулки. З’явилися пам’ятники. На стіні будинку у Ґданську-Вжещі, де вона прожила близько 60 років, висить меморіальна дошка. До збереження культурної пам’яті долучилися син Януш та онук Пйотр. 

З перспективи 10-річчя залишається сподіватися, що вшанування пам’яті Анни Валентинович – символу «Солідарності», героїні польського та українського народів – буде завжди пов’язане з живою та зрозумілою ідеєю, яка надихатиме наступні покоління, сповнені бажання зробити світ справедливішим.