Частина керівництва Польської об’єднаної робітничої партії була готова чекати, поки політична активізація суспільства мине разом із покращенням кон’юнктури,  інша група – «твердолобих» – покликалася на менш чи більш відкриті погрози Москви.

Протягом 16 місяців легальної діяльності спілки – цей період називають карнавалом «Солідарності» – (IX 1980 – XII 1981) влада застосовувала різноманітні утиски, такі як провокації, спецоперації чи брехливі медіа-кампанії. Восени 1981 року змінилося керівництво партії – до влади прийшли «твердолобі» на чолі з генералом Войцехом Ярузельським. Ця фракція була налаштована розправитися із «Солідарністю» силовим методом.

У ніч з 12 на 13 грудня генерал Ярузельський та його команда здійснили військовий переворот. Водночас вони запровадили воєнний стан на території усієї країни. За допомогою цього спеціального правового режиму влада отримала можливість тероризувати суспільство.

Лідерів «Солідарності» інтернували. Ця доля не оминула й Анну Валентинович, яку  ув’язнили в Ґолдапі. За кілька місяців її звільнили, але незабаром арештовували ще два рази, зокрема за спробу вшанування пам’яті полеглих під час воєнного стану шахтарів. Чергові ув’язнення не зламали в ній дух протесту. У своїх спогадах Валентинович писала: «Це нічого, що ключ брязчить у замку, це нічого, що на вікнах ґрати, я тут вільна […]» Врешті, через поганий стан здоров’я, її випустили на свободу навесні 1984 року.