Лідери Юзеф Пілсудський та Симон Петлюра уклали союз проти більшовиків, завдяки якому 20 тис. українських солдатів воювали разом з Польщею. У спільних боях польських та українських солдатів з Червоною армією особливо вирізнявся полк. Марко Безручко, який в серпні 1920 р. очолював оборону Замостя.
У квітні 1920 року представники урядів Польщі та Української Народної Республіки (УНР) підписали у Варшаві політично-військовий союз, відомий як «Союз Пілсудський-Петлюра» проти більшовицької Росії. Глави держав, Юзеф Пілсудський і Семен Петлюра, визнали, що спільними інтересами Польщі й України є боротьба проти совєтів. Пілсудський прагнув створити сильну та доброзичливу для Польщі українську державу на Дніпрі, що становила би буфер між Польщею та радянською Росією.
26 квітня 1920 року Юзеф Пілсудський, «Головнокомандувач польської армії», і Семен Петлюра, «Головний отаман військ Української Народної Республіки», офіційно звернулися до мешканців України. Глави обох держав оголосили про спільну боротьбу проти більшовиків та їхнє видворення з України. Здійснення планів щодо створення масової української армії виявилася неможливою в умовах війни 1920 року. Армія генерала Михайла Омеляновича-Павленка, підпорядкована Петлюрі, станом на 10 серпня 1920 року, нараховувала понад 20 тис. солдатів.
У спільних боях польських та українських солдатів з Червоною армією особливо відзначився полковник Марко Безручко, який у серпні 1920 року захищав Замостя та брав участь у переможній битві проти 1-ї кінної армії Семена Будьонного поблизу Комарова.
Мирні перемовини польської та радянської делегацій, що велися восени 1920 року в Ризі, викликали занепокоєння влади Української Народної Республіки стосовно того, що Радянська Росія та західні держави змусять Польщу відмовитись від своєї підтримки УНР. 12 жовтня 1920 року Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка та Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) підписали з Польщею прелімінарні умови миру, які мали згодом привести до перемир’я. Польща визнала незалежність радянської України й радянської Білорусі. Вступні положення польсько-радянського мирного договору жовтня 1920 року Петлюрою прийняті не були. Після припинення військових дій армія УНР нараховувала бл. 35 тис. солдатів, які не склали зброї. У листопаді 1920 року підрозділи, вірні Петлюрі, були розбиті Червоною армією. Частина з них перейшла лінію польського війська на річці Збруч та була інтернована. Загалом було інтерновано бл. 19 тис. українських солдатів. Частина офіцерів залишилася у Польщі та вступила до лав Польського війська. Деякі з них взяли участь у війні проти Німеччини і совєтів у вересні 1939 року, як наприклад, майор Павло Шандрук.
Світлина: Юзеф Пілсудський та Симон Петлюра, Вінниця, квітень 1920 р. Джерело: Адам Шелонґовскі, «ХХ століття», Варшава 1938, Wikimedia Commons [25.07.2020].
