Пане Президенте! Шановні пані й панове!
Глави держав і очільники урядів! Лідери демократичного світу!
Дозвольте поділитися особистими міркуваннями. Тридцять один рік тому я вперше голосував на вільних виборах і вперше в історії Польщі після Другої світової війни моє покоління змогло демократичним шляхом обрати президента. Рік тому я став другим президентом у нашій історії, який був переобраний на другий термін. Це відбулося на тлі рекордної явки і після вельми рівної боротьби з моїм опонентом Рафалом Тшасковським, нинішнім мером Варшави.
Якби я стояв перед Вами ще кільканадцять місяців тому, ймовірно я б розповідав — як і багато з Вас — про власну країну, Польщу, якій неодноразово доводилося проливати кров за демократію.
Імовірно я б говорив також про пріоритети нашої генерації лідерів світу й про наше велике завдання. А воно, на мою думку, полягає в подоланні поляризації, яка у світі після пандемії, на жаль, посилюється. Набуває небачених досі масштабів майже у всіх країнах. Моя країна також не виняток.
Можливо я говорив би, що демократія має повернутися до джерел: дебати знову мають стати дебатами, а не закликом цензурувати опонентів, політична боротьба не може зводитися до дегуманізації суперника, бо суперник — це просто людина, яка — з різних причин — має інші погляди, ніж ми.
Однак за цей час сталося щось, що змінило мої погляди на дебати про демократію. Через чотири тижні після мого переобрання, коли понад 20 мільйонів моїх співвітчизників, польок і поляків, скористалися своїм правом голосу, наші сусіди, білоруски і білоруси, були вкотре і найбрутальнішим чином цього права позбавлені.
А Білорусь знаходиться за 180 кілометрів від Варшави. Там пролягає межа демократії, а може, навіть більше — це прірва між демократією і її відсутністю.
У Білорусі немає дискусії про виборчу систему, про поляризацію, меншини й ідеологію. Це розкіш нас, людей Заходу. Там переймаються тим, як витягнути з в’язниць 900 осіб, єдиною провиною яких було прагнення вільних виборів. І як усунути від влади диктатора, який перебуває при владі 27 років і який, порушуючи всі цивілізовані принципи, фальсифікував голосування та придушив протести.
Чому я говорю про Білорусь? Бо Польща із вдячністю Провидінню за нашу виборену в 80-их роках свободу багато років тому взяла на себе зобов’язання: бути підтримкою демократії у Східній Європі! Це прекрасне завдання, але воно має свої наслідки. Через це ми перебуваємо на прицілі кремлівської пропаганди, а віднедавна сплачуємо за це ціну у формі гібридної операції на нашому кордоні, яку запустив диктатор Олександр Лукашенко.
Мене просили взяти на себе зобов’язання, тож я урочисто заявляю нашим білоруським братам і хочу, щоб це почули всюди на схід від Польщі: ПОЛЬЩА ЗАЛИШИТЬСЯ заступником демократії, бо я вважаю, що моя народжена 1995 року донька, яка ні секунди не жила в диктатурі, і її білоруська ровесниця, які ніколи не бачила вільних виборів, — це дві рівні між собою людини з однаковими правами.
ЗАПЕВНЯЮ як Президент Республіки Польща, що до білорусок і білорусів, 180 тисяч із яких знайшли роботу чи притулок у Польщі, ми ставитимемось, як до братів і найочікуваніших гостей.
ЗАЯВЛЯЮ, що Польщі свідома, що підтримка демократії має свою ціну. Наприклад, ціну, яку платить нині, коли наша Прикордонна служба, поліція і армія стережуть східний кордон Європейського Союзу від помсти диктатора, тиранії та зневаги до людини. Я кажу це не тільки як Президент Республіки Польща.
Я кажу це як Анджей Дуда, який 2025 року завершить свій президентський термін і передасть владу демократично обраному наступнику чи наступниці. А потім із гідністю знову стане звичайним громадянином, просто виборцем. І я вірю, що білоруски і білоруси колись побачать таку ж демократичну нормальність.
Таку, в якій президенти змінюються, а вони — вільні громадяни, вільні й незалежні виборці — залишаються. Закликаю усіх вас проявити солідарність у цій справі, закликаю солідаризуватися з Білоруссю. Нині це один із найважливіших викликів демократичного світу.
