«Під Каменцем, під Подільським» (ХVІІ ст.) Анонім. Слова: запис Оскара Кольберґа. Русь Карпатська. Реконструкція: Тараса Компаніченка. Музика: Олекса Мишанич ” З гір Карпатських”, Ужгород, 1981.
—
Проєкт «Відлуння Вернигори», який ми розпочинаємо разом з Тарасом Компаніченком, має величезне значення. За нашим задумом, це буде нагадування про спільний польсько-український культурний простір, звертання до спільного коріння, що з нього виростають обидва наші народи. Хоч у назві згадано Вернигору, та ми плануємо представити в проєкті пісні різних авторів, а часом і анонімні. Їхнім спільним знаменником є походження з цього культурного пограниччя. Не менш значуща й актуалізація в Україні самої постаті Вернигори – такої української за духом і такої важливої для поляків. Ім’я Вернигори, козацького віщого лірника XVIII століття, практично відразу обросло такою кількістю легенд, що сьогодні в його біографіях важко знайти історичну правду. Тож Вернигора – радше відображення польських уявлень про Україну, ніж реальна особа. Саме цим він і може бути цікавий українцям – на нього вони мають нагоду подивитися, як у дзеркало, щоб побачити свій образ у польських очах, і то образ найкращий з можливих, сповнений поваги та української суб’єктності, хоча й дуже вписаний у польську ідентичність (чи, може, краще сказати, в ідентичність Першої Речі Посполитої). Саме в такому дусі ми будемо разом з Тарасом Компаніченком наново відкривати музичні пам’ятки, які, здавалося, були приречені на забуття. Спробуймо відчути в цих звуках проблиски того, який вигляд могли б мати наші відносини, поки інші не почали висловлюватися за нас. Багато прагматичних чинників сьогодні зближують Польщу і Україну, а історія часом стає на заваді. Дослухаймось, однак, до цих пісень – і побачимо, скільки всього нас поєднує. Можливо, тоді ми інакше подивимося не лише одне на одного, а й на самих себе. Це стосується і українців, і поляків, які відвідають сторінки наших соціальних медіа. — У оформленні матеріалів використано зображення картини Яна Матейка “Вернигора” (1883-1884).
