Пшемислав Журавський вел Граєвський / Przemysław Żurawski Vel Grajewski, радник міністра закордонних справ Республіки Польща, професор Лодзького університету.
Польща, ОБСЄ й російський тиск на Україну
1 січня цього року Польща почала головувати в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). 13 січня у Відні під час першої зустрічі Міністерської ради ОБСЄ під керівництвом Польщі голова дипломатії РП міністр Збіґнєв Рау оголосив, що свій перших закордонний візит у ролі очільника ОБСЄ він здійснить в Україну, зокрема в її східні регіони, й закликав подовжити мандат Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні після 31 березня цього року
Це рішення було прийняте не ad hoc, це продуманий політичний курс. У рамках підготовки до головування в ОБСЄ 12 грудня минулого року Рау зустрівся з послом Мікко Кіннуненом, спеціальним представником голови ОБСЄ в Україні та Тристоронній контактній групі. Поєднання польського й фінського розуміння Росії віщує гарну активність ОБСЄ в українському напрямку.
Коріння ОБСЄ сягає Конференції з безпеки й співробітництва в Європі (КБСЄ) у Гельсінкі 1975 р. Започаткований там гельсінський процес після розпаду СРСР перетворив 1994-го серію нерегулярних зустрічей КБСЄ у стабільну організацію ОБСЄ. Основним принципом КБСЄ в період холодної війни було визнання недоторканості післявоєнних кордонів у Європі. У той час цей принцип сприймався як тріумф Москви, що здобула законне визнання Заходу своїх завоювань під час Другої світової війни в широкій смузі Центральної Європи — від Фінляндії до Румунії. Нині ж Росія — єдина в Європі порушниця цього принципу.
У старопольській мові є термін «московська відповідь», що значить «клеїти дурника». Нині російські просторікування щодо начебто порушення кордонів через розпад СРСР і Югославії підпадають під визначення такої відповіді. Принцип непорушності кордонів досі чинний і ніхто, окрім Росії, його не порушив. Кордони змінювали свій характер з міжреспубліканських на міждержавні, однак міжнародна спільнота ніколи не визнавала змін лінії їхнього пролягання. Радянський Союз, Югославія і Чехословаччина розпалися зі збереженням недоторканості кордонів їхніх складових частин, поки Москва не порушила цього принципу в Молдові, Грузії та Україні. Навіть Косово, на яке так охоче, як на прецедент, посилаються росіяни, відірвалося від Сербії в тих межах, що воно мало як автономна провінція в її рамках і через 19 років після позбавлення його автономії й порушення його прав, а не під претекстом, що це може трапитися, який Росія використала щодо Криму, хоча його автономії в рамках України ніхто не планував скасовувати. В ім’я непорушності кордонів у Косова не відібрали Митровиці, де домінують серби. Гельсінського принципу в Європі дотримуються всі, за винятком Росії, яка немов Третій Райх, намагається їх змінювати збройними конфліктами.
У СТАРОПОЛЬСЬКІЙ МОВІ Є ТЕРМІН «МОСКОВСЬКА ВІДПОВІДЬ», ЩО ЗНАЧИТЬ «КЛЕЇТИ ДУРНИКА». НИНІ РОСІЙСЬКІ ПРОСТОРІКУВАННЯ ЩОДО НАЧЕБТО ПОРУШЕННЯ КОРДОНІВ ЧЕРЕЗ РОЗПАД СРСР І ЮГОСЛАВІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ВИЗНАЧЕННЯ ТАКОЇ ВІДПОВІДІ. ПРИНЦИП НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ ДОСІ ЧИННИЙ І НІХТО, ОКРІМ РОСІЇ, ЙОГО НЕ ПОРУШИВ
Аргумент про «експансію» НАТО, що погрожує Росії, — такий же нонсенс. Територіально найбільша держава у світі намагається переконати інших, що їй бракує стратегічної глибини, і через страх нападу багатого й ситого Заходу, який прагне, очевидно, накрастися російських злиднів, потребує буферних зон навколо своїх кордонів. Це стара імперська пісенька. Сталін також стверджував, що кордон Фінляндії пролягає надто близько до Ленінграда, що загрожує СРСР.
До 1999 року Росія підтримувала зміцнення ОБСЄ, сподіваючись її перетворення на «європейське ООН», в якому вона б мала право вето і могла паралізувати дії Заходу. Однак безпорадність ОБСЄ щодо сербської агресії, яка мала політичну підтримку Москви, призвело до зворотної ситуації, ніж хотілося в Кремлі. НАТО здійснило інтервенцію в Косово без погоджень із цією організацією, сама ж ОБСЄ натомість зацікавилася питанням порушення Росією прав людини в Чечні. Символом занепаду Росії, загрузлої в глибокій економічній кризі, був саміт ОБСЄ в Стамбулі 1999 р., де Москва зобов’язалася вивести війська з усіх територій, де вона їх утримувала проти волі держав-господарів, а отже, з молдавського Придністров’я і грузинських Абхазії й Південної Осетії. Вона ніколи так і не виконала цих зобов’язань. ОБСЄ ж не виправдала сподівань Москви — не стала альтернативою для розширення НАТО, не паралізувала свободу дій Альянсу в Європі, не дала Росії плацдарму для втручання в справи інших держав, а навпаки — сама стала інструментом викриття Кремля в його війнах на пострадянському просторі та його критики з точки зору прав людини і принципів міжнародного права, які Кремль регулярно порушує.
Сьогодні ОБСЄ під головуванням Польщі знову інтенсивніше, ніж зазвичай, буде приглядатись до дій Москви, зокрема, відповідно до віденських заяв міністра Рау, до становища цивільного населення на територіях, контрольованих російськими збройними угрупованнями, з особливою увагою до окупованих українських земель.
Уже 1831 р. поляки застерігали Європу, що «Росія знає тільки ті кордони, які прокладають перед нею своїм збройним опором народи, що опинилися під його загрозою». Тож ми не переоцінюємо значення ОБСЄ, яка не має інструментів для стримання безкомпромісного агресора, однак може підвищувати його політичні й репутаційні втрати. Маючи такий інструмент у руках, немає причин не використовувати його для цієї мети, який цілком співпадає з інтересами як Польщі, так і Україні.
