У грудні 2005 року американський Фонд пам’яті жертв комунізму у Вашингтоні вручив Анні Валентинович Медаль свободи Трумана-Рейґана: «за вияв надзвичайної відваги та сили у підтримці універсального прагнення життя та свободи».

3 травня 2006 року з рук Президента Республіки Польща Леха Качинського вона отримала найвищу та найстаршу державну нагороду – Орден Білого орла. В обґрунтуванні відзнаки були такі слова: «за діяльність, спрямовану на демократичні зміни та вільну Польщу». Біограф матері «Солідарності» підсумував цю подію з лаконічною точністю: «тим самим Найсвітліша Республіка оцінила шляхетне життя скромної кранівниці».

З Лехом Качинським вона була знайома з часів Вільних профспілок Балтійського узбережжя. У серпні 1980 року саме він – талановитий юрист – написав опротестування на захист звільненої з роботи Валентинович.

10 квітня 2010 року Качинський та Валентинович хотіли віддати честь жертвам катинського злочину і опинилися разом на борту урядового літака Ту-154М, що летів до Смоленська. Для них, як і для 94 членів делегації, це була остання подорож…

11 днів по тому на похорон Анни Валентинович прийшов натовп. Після заупокійної меси мати «Солідарності» спочила на ґданському цвинтарі Сребжиско, поряд із чоловіком, котрий помер на півстоліття раніше.

Усе її життя було службою Богу, Вітчизні та людям.