Народився 24 липня 1949 року у Литві. Навчався у Школі художніх ремесел у Ковні та в Художньому інституті у Вільнюсі, який закінчив 1973 року. Розпочав свій творчий шлях від графіки – як автор книжкових ілюстрацій та екслібрісів, що їх виконував у сюрреалістичній манері. То були єдині на той час гатунки, які не підлягали цензурі, а отже, і єдиному методу соцреалізму. Переломною подією для митця стала експозиція у варшавській Галереї Критиків 1979 року, на якій був представлений цикл його мініатюр, створених у 1974-75 роках. Про незвичайний успіх свідчило вже те, що Національний музей у Вроцлаві одразу закупив більшу частину його робіт. Саме від мініатюри почалося визволення Стасиса-художника, а також, як показав час, – Стасиса-мультімедіаліста, автора інсталяцій, перформенсів і театральних вистав.

    Інтерпретуючи його творчість, варто піти трьома шляхами.

  Перший веде зі світу дитячої психіки. В образах Стасиса немає нічого неправдоподібного, адже це природньо, що ляльки самі рухаються, руки-ноги видовжуються до нескінченності, місяць має форму коров’ячої голови, а хмари можна настромляти на вила. Проте у цих фантазіях, дбайливо збережених з раннього дитинства, бракує типової для дитячої уяви безтурботності. Персонажі малюнків Стасиса мають великі, але сумні очі і часом плачуть. Вони передчасно постарілі, ще дитинні, але вже внутрішньо мертві. Несуть на спині тягар своєї пам’яті: скрині, звірів, цілі краєвиди.

  Другий шлях починається у країні Самотність. Стасис ніколи не зображає персонажів, які ведуть з кимось діалог. Найчастіше вони залишені самі собі, проте своє відчуження від оточення приховують за різноманітними масками, з-за яких проглядають безкінечно сумні очі, що шукають контакту з кимось.

  Третій шлях пов’язує творчість Стасиса з народним мистецтвом, і в першу чергу, з литовським. Критики звертають увагу на подібність Стасисових персонажів до дерев’яних скульптур, що випромінюють страждання, які нерідко зустрічаються у Литві; підкреслюють сільськість реалій світу Стасиса (як би фантастично, казково не були вони перетворені), а також характерний для того ж народного світу анімізм (переконання, що звірі, рослини і мертві предмети мають живу душу).

  Центральним елементом майже кожного мініатюрного образу Стасиса є людина. Але його постатям далеко до тих формальних канонів, які були обов’язковими в мистецтві класицизму чи навіть у пізніші епохи. Їхньою характерною рисою є яскрава стилізація, навіть деформація, а також зображення всіх фігур у невід’ємній масці. Це ніби фантоми чи карикатури, що представляють цілу галерею людських типів. Світ масок, створений Ейдрігєвічюсом, – дивний і водночас дуже повчальний.
    Вже мистецтво експресіоністів пробувало передати різні психічні стани людини (наприклад, картина Крик Едварда Мунка). Іншими засобами вираження послуговується Стасис, зображаючи на мініатюрі 1981 року маску, на якій видно лише великий, викривлений криком рот. Жах цієї композиції додатково підкреслює червона смужка в її верхній частині. Про непересічну фантазію митця свідчить також інша мініатюра, датована 1979 (чи 1973?) роком, на якій експресію людського крику уособлює величезна маска, що проступає на чорному тлі, а з її охоплених жахом уст видобувається дивне пасмо, що складається з обтесаних палиць. Хто ж інший зміг би дошкульніше зобразити блюдолизтво і підлабузництво, ніж зробив це Стасис у мініатюрі під назвою Уклін 1981 року? І тут домінуючим елементом є подоба людини, що зігнулася у лакейському поклоні. Це композиція, що наближається до мораліте. Інші з цих мініатюрних шедеврів є прекрасними прикладами застосування алегоричних образів, які засуджують ледарство чи поневолення людини, або ж представляють різні психічні стани, що свідчать про безнадійність людських зусиль та нетривкість життя.
    У колористиці мініатюр Стасиса переважають холодні барви – сіро-блакитно-чорні, подекуди оживлені плямками червоного, зеленого чи жовтого, проорані глибокими тонами коричневого і синього. Саме такий колорит гармонізує з серйозністю тематики.
    Сповнене незвичайних метафор і алюзій мистецтво Стасиса сягає щоправда своїми витоками до таких відомих напрямків, як символізм, експресіонізм і надреалізм, проте з точки зору форми і змісту є явищем абсолютно оригінальним і несе в собі глибокі понадчасові загальнолюдські цінності.
    Для світу уяви Стасиса маска є першопричиною, первинним принципом arche. Її присутність обгрунтовує сенс існування цього світу, створює його поетику і ностальгічнйи клімат. Світ Стасиси неможливо уявити без маски, і незалежно від того, чи твір є екслібрісом, ескізом, мініатюрою чи плакатом, маска виконує у ньому роль alter ego автора. Бо кожна робота Стасиса є маскою. Через маску, а може, з-за неї, долинає до нас оповідь про самотність, кинуту в безмежжя світу. Попри свою вбогість і смуток, смиренно зносить вона свою долю. Лише широко розкриті очі випромінюють волю існування. Стримані жести і випадкові предмети, які стають емблемами особистих значень, оберігають цей світ від брутального втручання ззовні. Ми стоїмо на межі цього світу, зніяковлі і зворушені його наївністю. Стасис не приховує, що його уяву захопили індіанські маски, які він побачиав у друга в Чикаго. Лише тоді він усвідомив їхню функцію і вирішив використати їх у своїх роботах. Сам іноді їх вдягає, вплітає в крони дерев, включає їх у дію своїх паратеатральних містерій. Він володіє даром магічного бачення, яке найпростішу річ перетворює на чарівний, одухотворений предмет, що стає маскою, від якої можна розпочати наступну оповідь. Їхня тяглість, і перехід маски в маску, здається нескінченним. Те, що робить її цілісністю, це та ж сама лірична мелодія, аскетично вбога, яка зачаровує своєю простотою. Її тон гіпнотизує нас своєю щирістю настільки, що ми вважаємо її своєю власністю – бачимо себе крізь маски Стасиса. Маска Стасиса – це його автобіографія, але – о диво! – вона пасує і до нашого обличчя.

    Персональні виставки: Вільнюс, Лодзь, Токіо, Варшава, Чикаго, Лос-Анжелес, Париж, Вроцлав, Барселона, Нью-Йорк, Братислава, Лондон, Белград, Рим, Казімєж Дольни, Гельсінки, Ольштин, Бєльско-Бяла.

    Роботи зберігаються у колекціях: Національних музеїв у Варшаві, Вроцлаві, Познані та Щеціні, Музею плакату у Вілянові, Національного музею у Празі, British Muzeum у Лондоні, Музею декоративного мистецтва у Кельні, Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку та Національної бібліотеки у Вашингтоні, Creation Gallery i Ginza Graphic Gallery у Токіо, Muzeum of America у Чикаго, Відділу сучасного мистецтва Ватиканського музею у Римі, а також у приватних колекціях у Польщі і за кордоном (Австралія, Бельгія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Іспанія, Японія, Литва, Латвія, Німеччина, Швейцарія, Швеція, США, Великобританія, Італія).