19.03.2002 (вівторок), 18.30, Київ
Червоний зал Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6)
З циклу “100 найкращих польських фільмів”
| Воячек (1999) Режисер: Лєх Маєвскі В ролях: Кшиштоф Сівчик (Воячек); Домініка Осталовска (Мала); Анджей Масталєж (Віктор Сєрпєнь), Ельжбєта Окупска (Горнацка) , Мірослава Ломбардо (мати Рафала) та інші. Фільм розповідає про “каскадера польської літератури” – Рафала Воячека. Проте це не типова біографія митця. Режисер показує епізоди з останнього періоду короткого, трагічного життя поета. Парадоксально, але у випадку з Воячеком не його самогубча смерть здається трагічною, а саме життя. Смерть тут постає швидше як спасіння від сповненого скорбот і страждань земного буття і як здійснення трагічного міфу поета. Фільм Маєвского показує ті елементи – сцени, картини, спогади, жести, висловлювання, – які творять легенду Воячека. Адже межа між його життям і творчістю давно стерлася. Воячек був індивідуальністю і міг, а передусім, мав сміливість підкреслювати те, що в його особистості було відмінне від інших. Зневажав “пристойне” життя, не прагнув до стабілізації, родинного затишку і постійної адреси. Не зносив світу здорового ґлузду, його етикету і браку фантазії. Невпинно демонстрував свою виняткову спонтанність у поведінці, висловлюваннях, експресії. Він життям писав фабулу, і той його “життєпис” розкриває перед нами режисер. Болюча щирість, інтенсивні любовні пригоди, насичене, до сп’яніння, життя, божевілля, рух вперед на всіх обертах – це головні елементи його біографії. Воячек чинить спротив масовості, натовпу, застиглій, штучній літературі, погорджує ними, є життєвим анархістом. Фільм Маєвского зберігає атмосферу поезії Воячека і проникливо передає трагічність його індивідуальності. Режисер у прекрасно відтвореній атмосфері ПНР-івських 60-х років показав конфлікт поміж творчою особистістю та оточенням, що прагне до “зрівняння” всього і вся. |
