18.05.2002 Дискусії, Мистецтво, Музика, Новини, Події

Вистава “Курка водна”, Київ

18.05.2002, 19.00, Театр на Подолі, Київ
Фестиваль “Київ-Травневий”

Театр ім. Ст. І. Віткєвіча в Закопаному

Станіслав Іґнаци Віткєвіч

“KURKA WODNA”
(Водяна курка)

Сферична трагедія в ІІІ-х актах

Музика – Єжи Хрусьціньскі
Сценографія – Марек Мікульскі
Асистент режисера – Анна Віттіш-Врона
Асистент режисера – Мажена Ґарбовска
Режисер-постановник – Анджей Дзюк

Ролі виконують:

Батько – Войцех Валпор – Анджей Бєняс
Він – Едґар Валпор – Марек Врона
Син – Тадзьо – Кшиштоф Найбор
Леді – Княжна Аліція оф Невермор – Дорота Фіцонь
Курка Водна – Ельжбєта Правацка – Катажина Собчак
Ефемер Типовіч – Кшиштоф Лакомік
Ісаак Відмовер – Кшиштоф Внук
Альфред Евадер – Яцек Зємба-Ясіньскі
Нянька – Афрозія Опупєйкіна – Яґа Сємашко
Шпики – Аркадіуш Кудла, Мацєй Віровскі
Ліхтарник – Єжи Хрусьціньскі

Мерзотник – Ришард де Корбова-Корбовскі ректе Мачєй Віткось – Пьотр Самбор (запрошений)

    Спектакль про світ, що вмирає, минає, в якому люди вміли гарно кохати, страждати, ненавидіти, прекрасно нудитися, веселитися; вміли ставити собі питання про сенс життя і інтенсивно переживати дійсність, боролися за індивідуальність – за власне обличчя. Едґар Валпор – “людина без фаху і без майбутнього”, який, не знаючи кого і що він собою являє, без упину змушується зовнішнім світом до того, аби врешті став кимось чи чимось – щоб став кимось великим. Сам він прагне до чогось іншого, але до чого – цього він не може визначити. “Завжди все роблять за мене випадковості і люди. Я – манекен, маріонетка. Ще до того, як я спроможуся щось створити, воно вже відбувається само по собі і не з моєї волі”. Інші постійно змушують його здійснювати певні вчинки. Всупереч волі батька не хоче ствати митцем. Аналізуючи свою поведінку, а власне кажучи, свою безсилість, тільки посилює її.
    Спектакль про моральне падіння минаючого світу, про деформацію цієї дійсності. Курка Водна – це одне з найбільш перверзійних втілень famme-fatale Віткаци, демонічної жінки. Спокушаючи все нових і нових чоловіків, вона збуджує не стільки їхнє бажання, скільки тугу за чимось великим і невідомим.

    “Написана 1921 року, але опублікована лише 1962, “Курка Водна. Сферична трагедія в трьох актах” була третім поставленим твором Віткаци (…). Хоча за життя автора вона ставилася лише один раз і була показана на двох виставах, “Курку Водну” вважають зараз одним з найповніших і найкращих творів драматурга.
    Майстерне поєднання різнорідних елементів за допомогою доведеноого до досконалості безасоціативного методу дало у результаті твір, що охоплює широку сферу явищ – від кохання й мистецтва по метафізику й революцію. Вибудовуючи світ твору на мотивах родини і ставлення батька до сина – мотивах, які найглибше хвилюють його уяву, – Віткаци представляє образ трьох “невдалих поколінь” (…). У “сферичній трагедії” Віткаци матерія перебуває у невпинному русі. Представлені особи і світи стикаються одне з одним і розпадаються, а з уламків народжуються нові групи й поєднання індивідуальних рис і суспільних класів…
    Як драма, що оповідає про початок і кінець речей, – про дуалізм народження й смерті, творіння й руйнації, індивідуальності і світу, суб’єкта і об’єкта – “Курка Водна” є метафізичним твором, який надає конкретної театральної форми речам першим і останнім, ґенезійським і есхатологічним. Вона дає нам можливість побачити те, що лежить за межею народження і смерті, цими граничними точками земної дійсності. Водночас – це і проникнення в “соціальні сфери”, мистецтво, що оповідає про ролі й ідентичність, ріст і розклад, втрату особистості і творення синтетичних суспільних зв’язків. Жодний твір Віткаци не є так прекрасно зворушуючим, так неочікувано комічним і глибоким, в жодній його п’єсі форма і зміст не поєднані так досконало. (…)
    Віткаци переносить глядачів безпосередньо у світ сну, в якому збережена дивність існування. (…) Від самого початку метафізичні потрясіння одне за одним наново розбивають простір драми на змінні площини дійсності, даючи нам можливість з кожним кроком просуватися щоразу далі у наших відкриттях.
    З самих перших хвилин першого акту непередбачуваність вводиться як атональна гармонія мистецтва (…)
    Герой “Курки Водної”, Едґар Валпор – це сучасний Кожний, який не знає, ким він є; проте невблаганний світ змушує його, аби він став кимось. Переслідуваний ніцшеанським покликанням до величі, Едґар відчуває, що повинен здійснювати героїчні вчинки, але усвідомлює, що в сучасному світі такі дії виглядатимуть як недоречна утопія”.
    Daniel C. Gerould, “Станіслав Іґнаци Віткєвіч як письменник”

    “Завжди все роблять за мене випадковості і люди. (…) Прокляття якесь чи що?
    Я вважаю, що мистецтво – на рівні з релігією і метафізикою – було одним з засобів, за допомогою яких людина віддавна намагалася звільнитися від муки існування як такого, від щоденності. Раніше цією мукою був страх перед Невідомим і страшним, тепер це радше страх перед сірістю і буденністю, яка нас заливає зусібіч і вочевидь скоро накриє повністю.
    Метафізична самотність людини змінилася на не менш обтяжливе відчуття приналежності до суспільної машини, яка щоразу більше потворнішає. Мистецтво – це втеча, найвишуканіший наркотик, який здатний перенести нас в інші світи без тяжких наслідків для здоров’я, розумових можливостей і без “katzenjammer” (похмілля) (тут я оголошую конкурс на віднайдення для цього явища польського слова – сором, щоб народ, який так тяжко п’є, такого слова не мав). Метафізичний страх у колишньому вигляді завмер у нас під впливом суспільного розвитку, який, здається, суперечить нійістотнішим законам буття, чинячи самотнім Окремішнє існування у нескінченному, страшному, чужому бутті (…)”.
    Станіслав Іґнаци Віткєвіч, “Театр і інші праці про театр”

    “Однак, мені знову нав’язується можливість свободи, яка супроводжує мене, наче тінь. З’являється думка, що, можливо, свобода взагалі не існує. Після першого пробудження, не знаючи, як бути собою, не здобувши ще справжньої самостійності, я знову віддаюся на волю провідників, стаю слухняним учнем, якщо навіть духовно не сприймаю цієї ситуації. Я шукаю орієнтації у світі. Може, я цілком залежний, не знаючи про те, може свобода була ілюзорною думкою про те, чого насправді немає, а моя відповідальність, без якої я вже не можу бути собою, – ілюзією? Я вражений можливістю абсолютної відсутності свободи, і мене охоплює жах, що сягає до самих глибин моєї сутності. Невпевнений в існуванні свободи, я хотів би собі довести, що вона все ж таки існує; ще нездатний упевнитися в ній шляхом буття собою в діяльності, я хочу об’єктивно відкрити її можливість.
     Це прагнення триває протягом всього життя. Мені не досить усвідомлення свободи без знання про неї. Коли мені здається, що я втратив її як дійсність мого я, то я хотів би її віднайти в об’єктивний спосіб. Звідси беруться думки, які самі в собі приречені на невдачу, але саме тому, за законом суперечності, тим більш рішуче відсилають до справжньої свободи – і саме з загрози можливості її існування народилося питання про неї”.
    Сорен Кіркеґор, “Страх і тремтіння. Хвороба на смерть”

    “Станіслав Іґнаци Віткєвіч завжди був присутній на афіші театру свого імені на Храмцувках. Проте нерідко напрямок інтерпретації творів міг його сильно здивувати: у катастрофічному звучанні митці з Закопаного пробували знайти (навіть і силою) проблиск надії. Ні про які подібні проблиски не можна говорити у випадку реалізації “Курки Водної”. Анджей Дзюк разом зі сценографом Мареком Мікульским закинули героїв цієї “сферичної трагедії” на підмостки-пліт, що дрейфує у чорному просторі; на березі мерехтить зелений ліхтарик, але пліт ніколи не зможе туди доплисти. Чоловічо-жіночі нашарування, терор батьківських амбіцій, жага, мистецтво і революція, час, що біжить по колу, – все це позбавлене сенсу і пущене в дрейф; кінцеве “па” (у фіналі герої грають у бридж на руїнах свого світу) прозвучало, можливо, похмуріше, ніж будь-коли на цій сцені. Спектакль – короткий, сильний, грається колективно, з повною дисципліною і взаємною лояльністю; на особливу похвалу заслуговують двоє підлітків – виконавців ролі малого Тадзя (який стрімко підростає): вони успішно дають собі раду з тягарем гротескової філософіїї Віткаци”
          POLITYKA, nr 34, 25.08.2001.

    “Ніхто не очікував, що запрошуючи з тераси перед Руїнами до салону Афрозія (Яґа Сємашко) запрошує на виставу про розклад. Особливо ж тому, що глядачів тільки-но пригощали, а з молодшими загравала світловолоса Курка Водна (Катажина Собчак).
    “Курка Водна” Тетру ім. Ст.І.Віткаци не залишає жодних ілюзій – будуть знищені родинні зв’язки, дружба і кохання. Оптимізмом вистава насичує лише серця театроманів. Віткаци можна поставити без значних змін і дивацтв, майже точно так, як хотів того автор. Ми побачимо докладно змальовані жести, які можна однозначно потрактувати. Правдоподібно показані нелогічності, бо чи хтось сумнівався, що такий розмазня, як Едґар (Марек Врона), зможе з першого разу застрелити таємничу Курку. Її поява в другій дії не видається невмотивованою. Побачимо також ряд героїв, які закарбуються в пам’яті. Батька – старого шкипера, що вічно напідпитку (Анджей Бєняс), цинічну й жагучу Леді (Дорота Фіцонь), її придуркуватого коханця (Пьотр Самбор), який зробить кар’єру революціонера. Побачимо також підростання Тадзя: спочатку Роберт Сарна покаже його як наївну дитину, потім Лукаш Кучера перетворить його на дитину, що вдає з себе “мудреця”, а Кшиштоф Найбор представить його як дорослу дитину, яка не може уникнути батьківських наказів. На сцену вийде також зіграний терцет єврейських спекулянтів і поліцейські шпики. Всі вони зустрічаються на плоту, який з кожним кроком просувається у напрямку невідомого.
    “Систематичне порушення драматичних правил (і не тільки реалістичних!) стало одним з головних джерел краси творів Віткаци”, – писав Ян Блоньскі. Закопанська “Курка” черпає з цього джерела. Бо це, без сумніву, гарна вистава. Про що? Не знаю, адже це театр. // Войцех Цидзік
    
“Я просто люблю образи і завершені мистецькі твори” – говорить Анджей Дзюк, режисер “Курки Водної”, директор Театру ім. Віткаци у Закопаному (фрагменти інтерв’ю з Анджеєм Дзюком, яке провели Войцех Цидзік і Малґожата Залєвска-Земла). Ми хотіли у цьому спектаклі передати гострий страх, підкреслити, що символічна дата 31 грудня 1999 року щось означає для нашої свідомості.
    Як завжди у Віткаци, тут починається революція. У “Курці Водній” – це надзвичайно катастрофічний образ. У цій інсценізації для мене дуже важливим було те, що ми пливемо в якомусь невизначеному напрямку. Це досить виразно передає наш теперішній стан на зламі століть. Напрямок, в якому ми пливемо, – ментальний, естетичний і етичний – воістину є туманним і невиразним. Ми пливемо на якомусь такому плоту, на якому ще іноді гарно розважаємося, – це любовні мотиви, істотні у Віткаци. Труп стає живою істотою. Сприймання нереального як реального – тут справді a’la Віткаци, я думаю, це дуже вірно. Але також як у Віткаци, все закінчується серйозно, закінчується катастрофою.

Scheduled Дискусії >Мистецтво >Музика >Новини >Події

Концерт “Chopin Online” 🗓

До річниці від дня народження Фридерика Шопена
22 02.2022 22 03.2022 Музика, Події

ВІДСУТНІЙ / MISSING 🗓

Вистава за п'єсою Кристини Холонєвської
24 02.2022 22 03.2022 Кіно, Події