Київ
16 травня – 30 червня
Національний музей українського народного декоративного мистецтва, вул. Лаврська, 9, корп. 29
Міністерство культури та національної спадщини Республіки Польща
Міністерство культури України
Департамент культури Київської міської державної адміністрації
Національний музей українського народного декоративного мистецтва
Окружний музей у Новому Сончі (Польща)
Польський Інститут у Києві
запрошують
на виставку творів лемківського наївного художника Никифора
з колекції Окружного Музею у Новому Сончі (Польща)
Під почесним патронатом Посла Республіки Польща в Україні Генрика Літвіна
Під почесним патронатом Маршалка Малопольського Воєводства Марека Сови
_______________________
16 травня, четвер, 17:00 – урочисте відкриття виставки за участі лемківських артистів Юлії Дошни та Петра Трохнальського з Криниці та лекція директора Музею Никифора у Криниці Збігнєва Воланіна «Життя і творчість Никифора»,Національний музей українського народного декоративного мистецтва, вул. Лаврська, 9. Виставка працює до 30 червня щодня, крім вівторка, з 10.00 до 17.30.
На відкритті заспіває зірка лемківської пісні – Юля Дошна
________________________
17 травня, п’ятниця, 17:00 – показ художнього фільму «Мій Никифор» (режисер Кшиштоф Краузе, 2004) та документальних фільмів «Такий світ» (режисер Тадеуш Стефанек, 1968) і «Майстер Никифор» (режисер Ян Ломніцький, 1968),Будинок кіно (Малий зал), вул. Саксаганського, 6.
«Мій Никифор». 60-і роки XX століття. В невеликому лемківському містечку Криниця, живе дивний дідусь – практично німий, кульгавий та на перший погляд розумово відсталий. На будь-якому підручному матеріалі – папері, картоні, газетах, на стіні – малює олівцем, крейдою та аквареллю. Свої роботи просто роздає звичайним перехожим і просить милостиню. Він називає себе Никифор і нічого не розповідає про своє минуле.
«Мій Никифор» – це базована на реальних подіях історія 8 останніх років життя художника Никифора Епіфанія Дровняка (1895-1968), якого зараховували до п’ятірки найвідоміших примітивістів світу.
Роль Никифора, вже хворого, вічно голодного й гнаного художника, втілила 84-річна актриса Христина Фельдман.
___________________
Виставка Никифора – це перша в Україні широка презентація творчості відомого художника наївного мистецтва Никифора (Єпіфанія) Дровняка (1895–1968).
На виставці буде представлено 100 оригінальних робіт майстра, виконаних у різних техніках (акварель, гуаш, пастель, олівець), його особисті речі та фотографії, що зберігаються у колекції Окружного музею у Новому Сончі (Польща).
Никифор був лемком із Криниці, найпопулярнішого у міжвоєнну добу польського курорту. Справжнє прізвище митця – Дровняк, проте, до історії польської та світової історії мистецтва він увійшов під іменем Никифора Криницького. Сам художник підписував свої картини словами «Никифор художник – Никифор митець». Провівши дитинство і більшу частину життя у великій скруті, наприкінці життєвого шляху він був удостоєний честі експонувати свої картини у музеях і престижних галереях усього світу.
Никифора, як художника, світ відкрив 1932 року, коли у Парижі, в галереї Леон Марсель, експонувалася його виставка з 200 малюнків. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світового визнання.
Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського наївного мистецтва XVI–XIX ст. – зображеннями «Козака Мамая», іконами і побутовими портретами, малюнками на склі та дереворізами; його прізвище стоїть поряд з іменами М. Примаченко, Н. Піросманішвілі, А. Руссо, І. Генералича.
У своїх творчих пошуках Никифор керувався християнською філософією, тому біблійна тема – одна з провідних у його малярстві. Постійними темами його малюнків також були пейзажі, портрети, природа Лемківщини. Твори Никифора, написані під відчутним впливом українського народного мистецтва, вирізняються декоративною виразністю малюнка, тонким відчуттям колориту, контрастністю кольорів, ритмічністю. Роботи художника зберігаються у багатьох музеях світу і приватних колекціях.
Не так уже й багато існує на світі художників, чиї імена друкували б у світових енциклопедіях мистецтва. Нехай так – через світове визнання, але Україна має пізнавати своїх дітей – тих, хто частково або повністю їй належав. І навчитися гордитися ними.
