160 років тому, у вересні 1863 року, під час Січневого повстання росіяни розгромили палац Замойських у Варшаві й викинули з вікна будівлі рояль, на якому колись грав Фридерик Шопен. Цей момент увійшов в історію.
Музика Фридерика Шопена викликала патріотичні асоціяції ще до того, як його партитури почали тиражувати на друкарських верстатах. Син одного із найзаможніших мешканців Варшави, він вечорами імпровізував для друзів на історичні теми, а гості його паризького салону могли почути цілі поеми, з яких він записував на папір лише окремі уривки. Національний, патріотичний аспект його творчости відчитували не лише поляки. Його помітив і Роберт Шуман, перший закордонний рецензент виступів молодого Шопена (саме він вигукнув про Варіяції op. 2 Шопена: «Панове, капелюхи геть, перед нами геній!»). У рецензії на фортепіянні концерти він так характеризує Шопена в контексті Листопадового повстання:
Тож він стояв, наділений найглибшим знанням свого мистецтва, свідомий своєї сили, а тому озброєний у відвагу, коли 1830 року на заході пролунав могутній голос народів. Сотні юнаків чекали цієї миті, але Шопен був у перших рядах <…> Для зустрічі нового часу і нових відносин доля приготувала іще дещо: вона вирізнила Шопена і зробила його цікавим завдяки виразній, ориґінальній національності, а саме – польській. <…> Якби самодержавний монарх [цар] знав, який небезпечний ворог загрожує йому у творах Шопена, у простих мелодіях його мазурок, він заборонив би цю музику. Шопенові твори — це гармати, заховані у квітах.
Відлуння повстанської пісні Курпінського «Литвинка» (ор. 49) або «героїчні» трансформації полонезу (ор. 53) прочитувались одразу після прослуховування.
Сам Шопен також залишив численні докази своєї патріотичности. Початок повстання 1830 року став переломним моментом у його музичному стилі. Саме тоді, коли друзі мало не силоміць перешкодили йому повернутися і воювати, він писав, що ночами «гримить на роялі»; тоді він почав вводити темні тони, бурхливі контрасти й численні хроматичні пасажі, які ламали класичну простоту тональности dur-moll. Саме тоді – згідно із сімейною історією – було створено Етюд до мінор, який називають «революційним», чи бурхливе Скерцо сі мінор і навіть нарис Прелюдії ре мінор, опублікованої багато років по тому у тв. 28, із покликом на «Добре темперований клавір» Баха.
Шопен добре орієнтувався і в геополітичній ситуації, про що найкраще свідчить лист до Юліана Фонтани від квітня 1848 року, в якому він, зокрема, пише:
Наші збираються в Познані. Першим туди поїхав Чарторийський, але тільки Богові відомо, як усе піде <…>. Не обійдеться без жахливих речей, але в кінці цього всього є Польща — чудова, велика, одним словом: Польща.
Коли у вересні 1863 року (за чотирнадцять років після смерти композитора) російська армія розгромила палац Замойських у Варшаві, щоб помститися за невдалий замах учасників Січневого повстання на губернатора Фьодора Берґа, ніхто, певно, не усвідомлював, що знищення рояля набуде символічного змісту. Ципріян Каміль Норвід, який замолоду познайомився із Шопеном у Парижі, увічнив цей момент і підніс його у знаменитій поемі «Рояль Шопена» до ранґу зіткнення культур і систем цінностей. Це був важливий акт включення Шопенових творів у дискурс боротьби за незалежність, що, мабуть, найяскравіше продемонстрував Іґнацій Ян Падеревський у знаменитій промові у Львові з нагоди сторіччя від дня народження композитора (1910 року), яка, до речі, відкрила шлях до політичної діяльности майбутнього прем’єрміністра польського уряду:
У Шопена є все, що нам було заборонено: барвисті жупани, золоті пояси, <…> брязкіт шляхетських шабель, блиск наших селянських кіс, стогін зранених грудей, бунт скованого духу, <…> біль рабства, скорбота свободи, прокляття тиранів і радісна пісня перемоги.
Саме тому під час Другої світової війни німецька окупаційна влада заборонила виконувати його твори.
Сьогодні, у Польщі ХХІ століття, Шопенова музика й далі посідає особливе місце. Що п’ять років під час конкурсу Шопена мільйони поляків стежать за перебігом змагань, а Варшава наповнюється його музикою: від філармонії до таксі. Проте сьогодні ми також розуміємо надзвичайну універсальність творчости Шопена, який завдяки своєму генію доторкається сердець у всьому світі й допомагає будувати міжнародні спільноти любителів правди та краси.
Текст опубліковано у часописі “Критика” у співпраці з польським щомісячником Wszystko co Najważniejsze в рамках історичного проєкту Інституту національної пам’яті й Польської національної фундації за підтримки Польського Інституту в Києві.
