Йдеться не лише про пам’ять, а й про взаємодію із Шульцом тут і зараз, про можливість зустрітися з ним у єдиному просторі, хай і крізь час. Про що ми зараз могли б говорити із Шульцом і чи зрозуміли б одне одного?

Пам’ять. Повернення. Присутність

Бруно Шульц народився 134 роки тому на українській землі — у Дрогобичі, був євреєм, а свої твори писав польською мовою. Він — письменник і живописець світового рівня, його внесок у літературу порівнюють із внеском Марселя Пруста та Франца Кафки. Свого часу дебют Шульца — книжка «Цинамонові крамниці» — став сенсацією у Варшаві. Але зрештою він повернувся у Дрогобич, прожив тут драматичні події Другої світової війни, зустрів смерть від кулі, випущеної німецьким офіцером.

Шульц називав Дрогобич своїм континентом, місцем, де може творити, де його життєвий маятник нарешті врівноважується. Митець нерозривно повʼязаний із топографією міста, а історія міста і його сьогодення — із присутністю Шульца. Проте ще якихось 20 років тому про Шульца у Дрогобичі мало хто знав, а мапа міста практично ніяк не описувала його присутність тут. 

«Тобто Шульц, який є візитівкою Дрогобича в усьому світі, лишався невідомим і в Дрогобичі, і в Україні загалом, маю на увазі широкому загалові, бо окремі втаємничені люди знали, скажімо, де він народився, де вчився та працював,  —  розповідає Віра Меньок, літературознавиця, перекладачка, полоністка, співзасновниця і директорка Міжнародного фестивалю Бруно Шульца. — Тоталітарні режими і час спричинилися до того, що ніхто у Дрогобичі не знав, не чув про митця. У 1989 році зʼявилася перша меморіальна табличка, та все одно люди не помічали її, не читали, а якщо і читали, то не знали, хто це». 

Сама Віра Меньок відкрила для себе Шульца у 1989-му році, але тоді перекладені українською фрагменти з «Цинамонових крамниць» у журналі «Жовтень» її абсолютно не надихнули. «Не знаю, чи переклад не вразив, чи голова тоді була зайнята іншими літературними пріоритетами, — розповідає пані Меньок. — Але вже всередині 1990-х я почала читати польську літературу ХХ ст. в оригіналі. І тоді вже Шульц був прочитаний мною глибше. Я сказала своєму чоловікові Ігорю: це несправедливо, що тут, у Дрогобичі, ніхто не знає Шульца. Ігор був людиною чину і страшенно харизматичний, тож одразу почав діяти». 

Ігор Меньок — український літературознавець, культурний діяч, театральний режисер — озвучив ідею фестивалю. «Був такий задум у нас, що Шульц заслужив на те, щоб повернутися до міста, без якого він не міг ані жити, ані творити. Фестиваль народився з нашої з Ігорем кооперації, — згадує Віра Меньок. — Ми дуже схожі були, але водночас дуже різні, бо я більше від читання і писання, а Ігор від такої відкритої, харизматичної дії».

Уперше ШульцФест пройшов у Дрогобичі 2004-го. Віра Меньок згадує, що перший фестиваль повстав на ентузіазмі людей, яких довкола ідеї об’єднав її чоловік.  

«Перший фестиваль був дуже скромний. Ігореві тоді допомагав відомий польський режисер Анджей Марія Марчевський, з яким вони раніше заснували студентський театр “Альтер” у Дрогобичі. Це перший театр, який поставив Шульца українською. Театральний вимір був пріоритетним у програмі першого ШульцФесту», — згадує Віра Меньок. На фестиваль приїхали різні колективи з України і Польщі, здебільшого все було на волонтерських засадах. 

У 2005 році Ігор Меньок раптово помер. «Я мала вирішити, чи продовжувати цю справу, яка була ще тендітною і непевною. І зрозуміла, що мушу це робити далі, тепер вже без Ігоря», — згадує пані Віра. 

Відтоді що два роки в липні, в день народження Бруно Шульца, фестиваль збирає дуже різних людей з усього світу у Дрогобичі. 

Місто говорить словами Шульца

«Я описав би фестиваль так: тяглість і успіх. Саме тяглість у постійній змінності є однією з найбільших цінностей ШульцФесту. Водночас ця змінність частково випливає з відкритості до наукових і культурних середовищ, які прагнуть долучитися до фестивалю і, звісно, залишити в його програмі власний відбиток, — розповідає Ґжеґож Юзефчук, мистецький і театральний критик, відомий журналіст і публіцист, а з 2008-го — артдиректор Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі. —  Це фестиваль, присвячений Брунові Шульцу, але його програму вибудувано за принципом: Шульц і тло, контекст, рецепція — колись і сьогодні».

Віра Меньок наголошує, що фестиваль — це відкрита форма, коли всі з усіма взаємодіють: «Люди приїжджають, ми ходимо містом, читаємо різними мовами фрагменти з книжок Шульца. І тоді весь цей культурний, архітектурний, рослинний ландшафт Дрогобича починає сам говорити шульцівськими словами». 

Цьогорічна тема фестивалю — «Ковчег уяви Бруно Шульца». Програма традиційно насичена і різноманітна. Сергій Жадан презентує книгу «Мій Шульц» — це есеї про Бруно Шульца, які письменник писав і виголошував на фестивалі у різні роки. Жадана сам проілюстрував цю книгу — малював ілюстрації вугіллям. На фестивалі буде виставка цих малюнків. 

«Ще Сергій Жадан публічно говоритиме з Адамомо Міхніком на тему “Україна і Польща. Минуле чи майбутнє?”. Це буде непроста розмова», —  розповідає Віра Меньок. І перераховує ще кілька важливих подій на фестивалі. 

Польський поет Томаш Ружицький переклав поетичну збірку Юрія Андруховича «Листи до України». Буде публічна розмова двох поетів. «Також Юрій Андрухович прочитає своє оповідання, дуже шульцівське — “Лісун”, яке вийшло друком у фундації Едварда Двурніка. Паралельно з цим авторським читанням Юрія Андруховича відбудеться виставка однієї картини Едварда Двурніка, оригіналу. Триватиме вона один день», — анонсує пані Віра. 

Традиційно будуть авторські екскурсії, вірші в укриттях, театральні вистави, публічні розмови, буде багато гостей як з України, так і з Польщі, та й з інших країн.

«Я дуже тішуся поверненню до Дрогобича іспанського театру Cambaleo Teatro з Мадрида. Два роки тому вони були зачаровані фестивалем і глибоко вражені поведінкою українців під час війни. Цього разу вони покажуть нову виставу. Сподіваюся також здивувати публіку мультимедійною, майже магічною виставою “Антена” в режисурі Мацея Ґочинського, створеною за мотивами “поетичного репортажу” Сергія Жадана, — розповідає Ґжеґож Юзефчук про візуальну частину програми. — Павел Пассіні з Любліна разом зі своєю командою реалізує в Дрогобичі те, чого тут іще не було: виставу “Онірія” із живою музикою та використанням технології біологічного зворотного зв’язку (biofeedback). Під час перформансу митець “розмовлятиме” з деревом, яке пам’ятає Бруно Шульца. Завдяки люб’язності пана Ігоря Шимка, директора Дрогобицької художньої школи, ми знову проводимо виставки в галереї сучасного мистецтва, яку школа облаштувала в чудовому просторі».

Фестиваль є міжнародним, наголошує Віра Меньок, щороку це учасники з кількох десятків країн, але однак в його основі — польсько-українські приязні взаємини. «Був Ігор Меньок і Анджей Марія Марчевський. Тепер є я, є Ґжеґож Юзефчук, є професор Павел Прухняк, і є дуже багато тих, хто нас підтримує. З Польщі це передусім Ґжеґож Ґауден, Ярослав Ґодун та інші, — розповідає пані Віра. —  Ми робимо фестиваль як простір для діалогу. Цього року у програмі — символічна перформативна зустріч Івана Франка і Бруно Шульца».

Ґжеґож Юзефчук додає: ШульцФест вже давно став однією з найважливіших платформ польсько-українського культурного діалогу.

Шульц належить усім і не належить нікому

«Бруно Шульц — це передусім один із найпотужніших модерністів. Це великий митець, який є понад будь-якими поділами. Він не належить ані до української, ані до польської, ані до єврейської літератури і культур, бо він належить до культури як такої, до універсуму культурного, але водночас належить і до української, і до польської,  і до єврейської культури, і до всіх тих мовних образів світу, тих мов, на які він перекладений. Тут ми говоримо не про національну ідентичність, а про культурну. Шульц випередив свій час», — пояснює Віра Меньок. Ми говоримо з нею про те, як митці, які одночасно належать до різних культур, можуть об’єднувати ці культури.

Пані Віра впевнена: будь-який митець такого штибу, як Шульц, вказує стежку, щоб віднайти і визначитися у своїй культурній ідентичності. «Шульц —  не про те, хто українець, поляк, єврей. Він не про це. Він про буття разом, про спільну присутність. Шульц не ділить, він обʼєднує», — говорить пані Меньок.

«Універсалізм Шульца перемагає, — розмірковує пан Юзефчук, — завдяки таким постатям, як Шульц, ми дивимося далі, ніж кінчик власного носа. Якщо, звісно, взагалі хочемо й уміємо дивитися далі». 

Інтимний діалог із митцем 

Віра Меньок говорить, що зараз, коли ми проживаємо війну Росії проти України, ми значно ближче до Шульца. Його присутність стала об’ємнішою і видимою. «Він загинув, як і фактично увесь його народ, лише тому, що був євреєм. На місці загибелі Шульца ми зробили меморіальну таблицю, вмуровану просто у тротуар. Випадковостей немає, бо поряд у парку, за кілька метрів буквально, маємо Алею памʼяті. Це українці, які загинули за те, що просто були українцями», — розповідає пані Віра. 

«Що довше я знаю Шульца, то менше, здається, знаю. Навколо його постаті наросло надзвичайно багато міфів, перекручень і фальсифікацій біографії, а ще більше — щодо місцевого колориту та історичного контексту. Їх уже неможливо так легко розвіяти вітром фактів, наче туман. Іноді мені спадає на думку трохи божевільна максима: “Скажи мені, що ти думаєш про Шульца, — і я скажу тобі, хто ти”, — говорить Ґжеґож Юзефчук. — Шульц — це порятунок. Рятувальне коло. Порада, де шукати сенс власного існування».

Сьогодні Шульца варто читати і перечитувати. Пан Юзефчук радить це робити до або після кожного випуску телевізійних новин, незалежно від того, де ми живемо. Пояснює: «Вони є ліками від гнітючої оповіді про світ — локальний і глобальний, — яка звідусіль оточує нас своїм зловісним булькотінням, намагається обліпити наш розум і почуття, паралізувати нас».

Шульц — це книга, яку можна читати  все життя, говорить Віра Меньок. Пояснює: «Шульц бере тебе за руку і веде в глибину. А ще Шульц — це про усамітнення. Кожен із нас має цей прикрий досвід брак усамітнення, браку часу для власної самотності. І це література, яка дає тобі це усамітнення». І додає про особисте: «Шульц є тим, хто назвав для мене світ заново. І я тепер цей світ маю». 

Наостанок директорка ШульцФесту зауважує: «Дрогобич повернув собі Шульца, а Шульц повернув собі Дрогобич, це відродження їхнього спільного буття. Шульц нарешті присутній поряд з нами. Але шлях ще триває».

Авторка: Марія Семенченко