Одеса
12 червня – 18 червня
Одеський державний літературний музей, вул. Ланжеронівська, 2
«Проект «Тимчасовий музей Вєртова» складається з кількох елементів, а саме з реконструкції листів, нотаток та фотографій Дзиґи Вєртова. Роботу над проектом я почала 2008 року, а безпосереднім імпульсом до його реалізації стало те, що Дзиґа Вєртов походить з Білостоку. Однак, у цьому місті майже немає жодних пам’ятних місць з ним пов’язаних. У Інтернеті я знайшла фотографію однієї сторінки його синопсису, а решту сторінок я реконструювала у процесі переглядання фільму. Поряд з малюнками розміщено рукописи та спеціально «зістарені» фотографії.
Усю цю структуру отруєно зерном фікції. Я вигадала постать, яка з’являється поряд з ним на фотографіях, а її присутність відчувається під час усієї розповіді. Я втілююсь у цю постать з метою зближення до Вєртова.
Цей проект було представлено у місцях, повязаних із біографією Вєртова, що творить черговий рівень цієї псевдоісторичної інтриги. Він народився та зростав у Білостоку, навчався в університеті у Петербурзі, а у Одесі створив свою найкращу стрічку «Людина з кіноапаратом». Ми подорожуватимемо його стежками.»
Оля Чернявська.
Дзиґа Вєртов (15.01.1896-12.02.1954) народився у Білостоку (справжнє ім’я Денис Кауфман), син єврейського бухгалтера Абела. Мав двох братів: Михайла (1897-1979) та Бориса (1897-1980), які теж займались кіно. Вони були дуже талановитими операторами та вдало дебютували у якості режисерів.
У дитинстві Денис навчався у музичній школі за класом скрипки та фортепіано. У віці 10 років захопився поезією. Михайло ж виявляв художні таланти.
З огляду на міжнародний конфлікт, 1914 року родина Кауфманів тікає до Москви, а згодом до Санкт-Петербурга. Денис вступив до Петроградського психоневрологічного інституту, де досліджував слух. Можливо, під час навчання він ознайомився з методом реєстрації звуку та образу. Саме тоді він обирає собі псевдонім Дзиґа Вєртов.
Жовтнева революція розділяє родину. Батьки разом з молодшим сином Борисом повертаються до Польщі. Дзиґа та Михайло приєднуються до більшовиків. Вони працюють над щотижневою кінохронікою Кіно-Тиждень. Окрім цього, вони беруть участь у агіт-потягах, до складу яких входив спец-вагон, у якому можна було створювати та монтувати фільми.
Під час роботи над Кіно-Тижнем, Вєртов знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, Єлизаветою Свіловою. Брати Кауфман спільно з Єлизаветою, створюють групу Кіно-око. Група працює над кінохронікою «Кіно-правда», яка сміливо експериментує з матеріалом, шукаючи автономну індивідуальну кіно мову, яка б дозволяла безпосередньо контактувати з глядачем. Ідеї Кіно-очей не знаходять розуміння серед критиків. З’являються також і застереження щодо ідеологічного наповнення фільму «Шоста частина світу». В результаті, Вєртов не знаходить роботу у Москві. Разом з тим, його мистецькі ідеї відшліфовуються, а формальна мова покращується. З’являється концепція найвідомішого фільму Вєртова «Людина з кіноапаратом». Вєртов знаходить роботу в українському кінематографі та на замовлення державної кіностудії реалізує свій проект. «Людина з кіноапаратом» викликав контроверсії серед сучасників. Однак, можна вважати, що його прийом був позитивним. Фільм викликав зацікавлення також і у Західній Європі. На хвилі успіху, Вєртов знімає чергову стрічку «Ентузіазм: симфонія Донбасу». У стрічці він застосовує цікаві звукові спецефекти: використовує звук, записаний в екстер’єрі, зокрема індустріальні, з метою їхнього використання у якості музичного супроводу. Останнім великим проектом Вєртова став пропагандистський фільм «Три пісні про Леніна», який представляє вождя революції очами звичайного радянського селянина. Представлений візерунок не викликав позитивної реакції замовників.
З огляду на ідеологічні та формальні застереження, які стали суворішими після впровадження соціалістичної доктрини, Вєртову заборонили створювати фільми. До кінця життя, йому не вдалось створити жодної стрічки за власним сценарієм. Він працював при створенні стандартних кінохронік. Помер від раку 1954 року.
Молодший брат Вєртова, Борис Кауфман, також зв’язав своє життя з кіно. Він став відомим оператором. Працював у Франції, Канаді та США. Постійно листувався з братами.
Фільмографія Дзиґи Вєртова:
- 1919 Кінотиждень (Kino Nedelya, Cinema Week)
- 1919 Річниця революції (Anniversary of the Revolution)
- 1922 Історія громадянської війни (History of the Civil War)
- 1924 Радянські іграшки (Soviet Toys)
- 1924 Кіно-око (Cinema Eye)
- 1925 Кіноправда(Kino-Pravda)
- 1926 Шоста частина світу (A Sixth of the World/The Sixth Part of the World)
- 1928 Одинадцятий (The Eleventh Year)
- 1929 Людина з кіноапаратом (Man with a Movie Camera)
- 1930 Ентузіазм (Симфонія Донбасу) (Enthusiasm)
- 1934 Три пісні про Леніна (Three Songs About Lenin)
- 1937 Пам’яті Серго Орджонікідзе (In Memory of Sergo Ordzhonikidze)
- 1937 Колискова (Lullaby)
- 1938 Три героїні (Three Heroines)
- 1942 Казахстан — фронту! (Kazakhstan for the Front!)
- 1944 У горах Ала-Тау (In the Mountains of Ala-Tau)
- 1954 Новини дня (News of the Day)
Олександра (Оля) Чернявська
нар. 1984 року у Бялистоку, закінчила Академію мистецтв у Варшаві. Свого часу, отримала стипендію міністра культури Польщі «Молода Польща», лауреат конкурсу Samsung Art Master.
Окремі виставки:
2011 – Музей Шагала у Вітебську та Музей сучасного мистецтва у Мінську, Білорусь, «Кінематограф»
2011 – Ангар 7, Зальцбург, Австрія, „In dunklen Waldern“
2011 – Галерея «Програма», Варшава, „Hommage to Kantor“
2010 – Галерея «Арсенал», Бялисток, «Кінооко» об’єкт у публічному просторі (індивідуальна)
2010 – Манеж, Санкт-Петербург, Росія, «Бієнале експериментального мистецтва»
2010 – Палац вистав Клайпедського центру взаємодії культур, Клайпеда, Литва, «Від першої особи однини»
2008 – ЦСМ Варшава, Виставка після завершення конкурсу Samsung Art Master
Куратор проекту – Моніка Шевчик – директор галереї «Арсенал» у Бялистоку, голова Підляшського товариства Заохочення Мистецтва, член AICA
Партнери проекту:
Галерея Арсенал у Бялистоку
Одеський державний літературний музей
Міжнародний фестиваль «Німі ночі» у Одесі
