Зузанна Ґінчанка (Зузана Поліна Ґінцбурґ, 22 травня 1917, Київ – 1944, Краків) – польська поетка єврейського походження.

Народилася в Києві, а невдовзі її батьки виїхали до Рівного, де жили також бабуся й дідусь Ґінчанки. Бабуся, Клара Сандберґ, мала там аптечний склад.

Зузанна Ґінчанка почала писати вірші у 8 років. За порадою Юліана Тувіма, вона взяла участь у поетичному конкурсі, організованому 1934 року часописом “Wiаdomości Literackie”, та отримала відзнаку. Навесні 1935 року Ґінчанка розпочала співпрацю з цим виданням. Належала до середовища “Скамандритів”.

Після закінчення гімназії Ґінчанка переїхала до Варшави, де навчалася на педагога. Бувала в кав’ярні “Мала Зємянська”, знаменитому місці зустрічей варшавських літераторів, приятелювала, поміж іншими, з Вітольдом Ґомбровичем і Чеславом Мілошем. У 1936 році Зузанна Ґінчанка видала свою єдину прижиттєву поетичну книжку “Про кентаврів”.

З початком Другої світової війни перебралася до Львова. Тут Зузанна вийшла заміж за Міхала Вайнцігера. 17 вересня 1940 року вступила до Спілки радянських письменників України. Публікувала власні вірші та переклади інших авторів (зокрема, перекладала українських поетів – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Павла Тичину) у виданнях “Nowe Widnokręgi” та “Almanach Literacki”.

Після захоплення Львова гітлерівцями в червні 1941 року переховувалась тут до 1943 року. В цей час з’явився вірш “Non omnis moriar”, у якому Зузанна Ґінчанка увічнила прізвище власниці квартири, де вона переховувалася, яка невдовзі її видала нацистам. Поетці вдалося втекти, і з 1943 році вони з чоловіком ховались у Кракові.

Восени 1944 року через черговий донос сусідів Зузанну Ґінчанку заарештувало Ґестапо. Невдовзі її розстріляли на подвір’ї в’язниці Монтелюпіх. Втім, за останніми дослідженнями історика Ришарда Котарби, поетку ймовірно розстріляли навесні 1944 року на території німецького концтабору Плашув під іменем Зузанна Ґінцбурґ.

Книжка на сторінці видавництва.