8 та 9 травня в Україні з візитом солідарності перебуватиме видатна польська письменниця, есеїстка, поетка, сценаристка, лауреатка Нобелівської премії з літератури та лауреатка багатьох престижних літературних відзнак Ольга Токарчук!
Роман Ольги Токарчук «Емпусіон» став помітною літературною подією та викликав дискусії. Сьогодні ми попросили трохи розповісти про цю книжку її українського перекладача Остапа Сливинського.
- Остапе, розкажи, будь ласка, про назву. Слово «Емпусіон» для людини, незнайомої з романом, виглядає трохи загадково…
«Емпусіон» походить від імені Емпуси, істоти з підземного світу, яка відома з давньогрецьких вірувань. Емпуса з’являлася людям, щоб лякати, переважно жінок і дітей. А от із молодими чоловіками вона була жорсткішою, бо любила посмоктати з них кров. Емпуса – це істота жіночої статі, що теж важливо в контексті роману. Найкраще (тобто найжахливіше) описав її Арістофан у «Жабах» – власне цей опис цитує Токарчук у романі. В українській версії він звучить у чудовому перекладі Бориса Тена.
- Чи є в тебе якийсь улюблений або найцікавіший персонаж книжки?
Це такий роман, у якому, мені здається, важко комусь симпатизувати. Так він навмисно написаний. Чоловіки у ньому – жахливі, жінок практично немає. Любити демонічних істот із лісу складно. А от цікаві постаті є, і мені таким здається якраз головний герой, студент Войнич. Не тому, що він зі Львова, як і я, а тому, що він – складна, межова особистість, на межі ґендерних ролей, соціальних приналежностей, природи і культури. Завдяки цьому він допущений туди, де «рівним пацанам» (тобто «правильним чоловікам») зась.
- Який момент був найважчий для перекладу і чому?
Я би тут розмежував «важко» і «складно». Були складні моменти, де, наприклад, Токарчук стилізує текст туристичного путівника початку ХХ століття, але таке перекладати цікаво. А от по-справжньому важко було перекладати нудні самозакохані тиради деяких чоловіків-пацієнтів курорту, які мають себе за не знати яких інтелектуалів, а насправді є підстаркуватими лузерами, які самостверджуються за рахунок жінок. На щастя, переважно лише на словах. Це той випадок, коли тебе бісить герой, але мусиш придумати йому мову.
- Власне, одна з важливих ліній роману – критика мізогінії. Можна про це детальніше?
Тут є ризик заспойлерити половину роману. Тому я лише скажу: зі всіх можливих способів покритикувати мізогінію Токарчук вибрала найбільш фантастичний і ризикований. Настільки ризикований, що за це їй прилетіло не так від чоловіків-мізогінів (ніби очевидно, що вони мали б обуритися, але чи то вони не читають Токарчук, чи їм байдуже), як від жінок-феміністок, які побачили в романі якраз утвердження деяких мізогінних стереотипів, як-от того, що жінка, мовляв, «ближча до природи», ніж чоловік. Тому не дивно, що «Емпусіон» став, мабуть, найбільш дискутованим романом Токарчук.
Розмовляв Олег Коцарев.
Фото надано Остапом Сливинським.
