16.05.2003, 19.00, Молодий театр, Київ
(вул. Прорізна 15)
В рамах V міжнародного театрального фестивалю “Київ Травневий”

Театральне об’єднання “Лазня”
представляє

“СКАЗ SHOW, або страшно файні люди”
Павел Юрек

Режисер: Бартош Шидловскі
Сценографія: Малгожата Шидловска
Музика: Марцель Хижиньскі
Виконавці: Бася Кужай, Аня Вєльґуцка, Роберт Кошуцкі, Якуб Паляч.

    Проект є пародією на модні останнім часом телевізійні reality shows.
    У результаті всюдисущого одуріння, шпигування голів і сердець, пробудження наших прихованих потреб, прагнень і бажань, колектив “Лазні”, докладно дослідивши ринок, вирішив розпочати реалізацію програми “Сказ show”. Проект, що зродився з усякого роду ідолів, барів, малих і великих бразерів, буде спокушати, вабити і замилювати очі, збільшувати глядацьку аудиторію та попит на таблетки від головного болю.
    Ми живемо у світі безупинного шоу, в шоусвіті. Тож і наш спектакль вийде поза стіни Лазні. Зустрічі з публікою, конкурси, промоційні акції, фільми і хеппенінги у різних дільницях міста становитимуть невід’ємну частину спектаклю і будуть використані у виставі.
    Герої “СКАЗ SHOW, або страшно файні люди” – це Манулька, Бага, Робін і Кепско – четвірка молодих людей, фіналістів єдиного у своєму роді театрального reality. Вони мріють про успіх і зроблять усе, щоб його досягнути. Придивись до їхньої рішучості, поглянь, як вони борються, аби виграти. Хочеш дізнатися, що під силу страшенно гарним людям?
    Що? Як? Хто? І звичайно ж з Ким? ну і ясна річ Де?
Ви переконаєтеся самі, стежачи за черговими “гарячими” серіями, що ведуть до Великого Фіналу.

18.05.2003, 19.00, Молодий театр, Київ

“ТАТУАЖ”
Деа Лоер

Режисер: Бартош Шидловскі
Сценографія: Малгожата Шидловска
Музика: Марцель Хижиньскі
Виконавці: Єжи Святлонь, Ханя Бєлушко, Якуб Паляч, Аня Вєльґуцка, Бася Кужай.

    Драми Деі Лоер належать до гучного сьогодні (також і в Польщі) напрямку молодої драматургії, зародження якої у Німеччині слід завдячувати англійським бруталістам. У них постійно повертається та ж сама провідна тема ката і жертви; жертви, яка, прагнучи уникнути болю і приниження, хоча б у власній уяві пробує зіграти роль ката, завдаючи іншим страждань. Тема, часто доповнена мотивом кохання, в якому жорстоке вбивство сприймається як акт найвищої насолоди.
    Деа Лоер у своїх найкращих творах в самому центрі театральної сцени розміщує постаті жінок, свідомо акцентуючи на неповторній специфіці їхніх переживань. Переживань, які не стільки вимагають від глядачів акту проекції та ідентифікації, що стирає межу поміж сценічним і життєвим, – скільки розуміння, яке б віддало належне їхній самобутності. Тож нічого дивного, що, розглядаючи сутність театральної комунікації у нетрадиційний спосіб, Лоер більшість своїх театральних текстів присвячує саме жінкам, які самі по собі ніколи не були загальновизнаною мірою всіх речей.
    Світ у театрі Лоер найчастіше постає не в (ілюзії) безпосередності подій, які відбуваються “тут і зараз”, що ми звикли вважати сутністю драми. Він повертається у деформованих роботою пам’яті образах минулого, як в епіці, забарвлений колишніми і теперішніми емоціями, наближений до ліричного шепоту або ж пронизаний криком болю чи екстазу. Достатньо прислухатися до мови, якою розмовляють її персонажі.
    На перший погляд це мова щоденності: короткі, прості, незакінчені речення, анаколуфи, еліпси, неграматичні вислови, фразеологічні контамінації… Проте її впорядковано у віршовані строфи, які звичайну застільну балаканину перетворюють раптом на поему у стилі Ружевіча, що відкриває нотки ліризму там, де його ніхто б не очікував. Отже, актори стають перед карколомним завданням, яке історія польського театру, як правило, пов’язує з драмами Юліуша Словацького. Стирати межі між строфами, втрачаючи поетичний вимір, чи тим самим акцентувати їх існування, ускладнюючи глядачеві шлях до сенсу висловлюваних фраз? Одне не підлягає сумніву. Саме це рішення, ця окрилена віршем щоденна мова надає ситуаціям у драмах Лоер форми багатозначної екзистенціальної метафори. А густа, ритмізована мова зводить міст порозуміння між індивідуальними переживаннями сценічних жінок і глядачами…