Поляки це добре знають із власного досвіду. Сьогодні в цій ситуації перебувають українці. Але те, що личить громадській думці, не може бути інструментом якісного аналізу реальності. Світ значно складніший, і те, чи певні держави підтримують українську справу, чи не підтримують або не підтримували в минулому, пов’язано з їхніми розрахунками своїх інтересів, причому не реальних, а таких, якими їх бачать відповідні політичні еліти, що цілком можуть помилятись і часто помиляються. Такі рішення приймаються не на підставі реальності, а на підставі її образів, які існують у свідомості тих, хто такі рішення приймає. Цей образ, хоч фальшивий, хоч правдивий, є частиною політичних реалій на зразок дивізій на фронті, військового обладнання на складах і в логістичних колонах чи фінансового становища держави. Те саме — з настроями, симпатіями, міфами чи фобіями, підживлюваними громадською думкою різних країн. Вони теж є політичними фактами, чи то фальшивими, чи правдивими.

Образ Заходу як простору демократії, добробуту, верховенства права і прав людини засадничо правдивий, однак слід пам’ятати, що «рай на землі» обіцяли ще комуністи, проте реальні люди грішні і їхні справи ніколи не досконалі. Чи підтримує якась держава Україну в її боротьбі з московською агресією і якою мірою вона втілює цю підтримку, а чи лише вдає, залежить від інтересів даної держави, як їх бачать її політичні еліти та громадяни. Саме з цієї передумови виникає поділ на «табір справедливості», що вимагає взірцевого покарання агресора, і «табір миру», що прагне якнайшвидшого припинення кровопролиття за формулою «земля в обмін на мир», тобто з територіальними поступками на користь Росії. Отож, придивімося до інтересів найважливіших держав Заходу через призму цього поділу в їхньому ставленні до війни в Україні.

Читати статтю повністю