Єжи Новосельський – гнучкий художник, якому вдавалося вписувати свої роботи в найрізноманітніші контексти й простори. Він був професором художньої академії, знаним автором, однак за часів ПНР про важливу частину його творчості – сакральний живопис – практично ніде не згадувалося. Глибше вивчення цього періоду його життя почалося вже в наші часи. Складність полягала в тому, що треба було інвентаризувати усі його численні праці в різних церквах і костьолах, зафіксувати те, що вже почало зникати, і показати широку географію його спадщини.
Є така фотографія Новосельського у його майстерні в Лодзі 50-х років, яку я дуже люблю, вона знайшлася відносно недавно. Це був час, коли художник боровся зі своєю зневірою і вірою, а на тлі видно ікони – його повернення до бога. Він тоді інтенсивно малював як абстракції, так і ікони. Цей знімок відкриває четвертий том каталогу сакрального мистецтва, над яким я працювала під час пандемії, він виданий до столітньої річниці художника – 7 січня. У вступі до каталогу я пишу про дві батьківщини Новосельського та його зв’язок зі Львовом. Він відчував себе поляком і водночас українцем, і під кінець життя часто повертався до аналізу цих обставин свого життя.
У родини Новосельських було добре розбудоване родинне дерево із записами про всіх родичів, очевидно, ним користувалися для відновлення документів під час окупації. Єжи був хрещений у річному віці в греко-католицькій церкві, він часто хворів, тому батьки відтягували цей момент таїнства. Він походив з мішаної родини, батько Стефан Новосельський був лемком, який вважався українцем, бабця й мама з походження австрійки, він також мав двох братів, яких ніколи не знав, бо вони померли до його народження, і це падало тінню на все його дитинство й дорослішання. Він виховувався в домі, де тривала жалоба. Один з братів так само називався Єжи – Юрко. Тож Єжи, буваючи на родинному кладовищі, бачив надгробок зі своїм ім’ям і прізвищем, що, мабуть, у свій спосіб тяжіло над ним. У психології говорять про синдром «замісної дитини», яка народжується після смерті своїх братів чи сестер. Це був випадок багатьох художників – Ван Гога, Далі, це безумовно посилює вразливість і уяву дитини.
